Не Лондоном єдиним. Що об'єднує успішні кейси післявоєнної відбудови країн?
Мова публікації: українська
Спеціально для видання NV Бізнес.
Відбудова України потребуватиме величезних людських і фінансових ресурсів. Станом на березень 2023 року реконструкція України коштуватиме $411 мільярдів, що в 2,6 рази перевищує ВВП України в 2022 році.
За останні 60 років жоден конфлікт чи катастрофа не передбачали коштів на відновлення більш ніж за планом Маршалла — приблизно $140 мільярдів (у перерахунку на 2022). Отже, український випадок буде унікальним.
Відновлення торкнеться всіх сфер суспільного життя, і зараз бізнес та держава обговорюють конкретні механізми відбудови України. Юридичні аспекти реконструкції є одними з ключових для розуміння тонкощів майбутнього відновлення. Нижче наведено кілька аспектів, про які варто пам’ятати.
1. Час — гроші
Зазвичай країнам, які змогли відновитися після війни (повернутися до довоєнного ВВП), знадобилось принаймні 5−10 років, але багато країн або не відновилися взагалі, або відбудова тривала десятиліття.
Середній обсяг фінансової допомоги, яку отримували країни після збройних конфліктів на відновлення, становить в середньому 40% їхніх збитків.
Для простоти фінансові джерела для відновлення можна визначити так:
Державний бюджет України
Донори
Банки розвитку
Конфісковані російські активи та репарації
Приватні гроші інвесторів
Кожне джерело має свої обмеження та потребує конкретних рішень.
Бюджет України наразі «не в ресурсі» для відновлення — все йде на соціальні та оборонні потреби. Суверенні донори, міжнародні фінансові організації та банки розвитку мають свої умови та часові обмеження. Та й відомі світу випадки відновлення після війни ілюструють, що протягом перших 5−10 років міжнародні донори покривають лише близько 50% бюджету відповідної країни.
Конфіскація російських активів та репарації - майже унікальний випадок застосування санкцій. Нещодавно Уряд Нідерландів офіційно погодив створення Реєстру збитків, завданих Україні російською агресією. Цей Реєстр міститиме інформацію про всі збитки, завдані війною громадянам, підприємствам та державі Україна. Він має стати першою складовою комплексного механізму відшкодування, покликаного забезпечити виплату державою-агресором Україні повного відшкодування завданої шкоди згідно з нормами міжнародного права. Однак юристи прекрасно розуміють, що на це потрібні роки, а не місяці.
2. Гроші не є гарантією успіху
Незважаючи на те, що тема післявоєнного відновлення не сильно глибоко висвітлена в академічних дослідженнях, більшість експертів вважає, що обсяг допомоги на відновлення зазвичай не пов’язаний з успіхом/невдачею подальшого економічного розвитку країни. Простіше кажучи, наявність грошей на реконструкцію не обов’язково призводить до швидкого та сталого відновлення.
Наприклад, як соціальна, так і комерційна інфраструктура є одним із очевидних пріоритетів для початку відбудови. Однак такі випадки, як відбудова Афганістану чи Іраку, доводять, що швидке відновлення інфраструктури не обов’язково призводить до «магічного» відновлення економіки. Коли суми донорських грошей зрештою зменшуються, але приватний бізнес ще не перезапустився, до повного відновлення лишається довгий шлях. Щоб не втратити шанс, допомога має досить швидко трансформуватися в економічний розвиток.
2. Інституційна спроможність — неочевидний фактор
Нещодавно ЄБРР опублікував останній звіт «Регіональні економічні перспективи», де спрогнозував один з оптимістичних сценаріїв відбудови України. Відновлення за 5 років потребує сталого зростання 14% ВВП щорічно та залучення $50 млрд інвестицій щороку.
Україна за останніх 13 років майже ніколи не зростала більше, ніж 5% реального ВВП щорічно. Поодинокі ривки ставалися після падінь, що були спровоковані або світовим трендом (2008), або кризами в Україні. Тому окреслений сценарій виглядає трохи фантастично. Щоправда, у ЄБРР так і кажуть: тільки менше третини економік впоралися з відновленням за такий короткий строк — 5 років. Інші працювали десятиріччями. Держава та Офіс реформ очікує, що зростання реального ВВП щороку буде не нижче 7% (точка виживання) і вийде на 10% як помірно оптимістичний сценарій.
Один з факторів успіху, на який наголошує ЄБРР — це інституційна здатність України сприйняти та правильно використати допомогу («absorption capacity»). Видимий прогрес залежить від реальної спроможності опрацювати все, що Україні готові дати донори, та перезапустити економіку. Проте починати треба з вибудови структури управління, яка готова до розробки та залучення партнерів до складних проектів. Власне, простими словами — ефективне державне управління нового типу.
В Україні вже є чудовий приклад сучасного цифрового підходу до управління проектами відбудови. Це DREAM (Digital Reconstruction Environment for Accountable Management) — ефективний інструмент для прозорого управління проєктами відбудови за принципом відкритих даних та «єдиного вікна» для фінансування, управління та контролю за проєктами. Він запроваджений основними відповідальними органами — Міністерством відновлення, Мінцифри та Агенцією відновлення.
3. Важливий аспект відновлення
Соціальні міркування є найважливішими у візії реконструкції. Стимулювання приватного сектора має важливе значення, окрім іншого, для боротьби з безробіттям, демографічною кризою та «відтоком мізків». Відновлення кращого ринку праці та конкурентоспроможної економіки, куди іммігранти мають захотіти повернутися, є складним завданням для українського уряду.
Необхідність комплексної реформи освіти, придатної для цифрової економіки майбутнього, та соціальної реформи для реінтеграції ветеранів має стимулюватися оновленням в Україні вкрай застарілого трудового та соціального законодавства. Поки що Україна все ще використовує застарілий радянський Трудовий кодекс, який не відповідає потребам сучасної цифрової економіки, креативних індустрій та критеріям інклюзивності.
4. Чи може інтеграція в ЄС прискорити відновлення?
Інтеграція у світову економічну систему має великий вплив на відновлення та економічний розвиток. Україна отримала статус кандидата в ЄС 23 червня 2022 року і планує приєднатися до ЄС протягом 2−3 років.
Нещодавно Верховна Рада України створила проєктний офіс з питань гармонізації українського законодавства з правилами ЄС. Названо 4 пріоритетні сфери євроінтеграційного перегляду українського законодавства: навколишнє середовище, інтелектуальна власність, фінансові послуги, права споживачів і охорона здоров’я. Таким чином, ці галузі незабаром зіткнуться з модернізацією регулювання та відповідними завданнями щодо відповідності роботи бізнесу новим вимогам.
5. Чи існує чарівна пігулка?
Успішні кейси відбудови об'єднує одне — участь у відновленні приватного бізнесу (наприклад, Хорватія чи Корея після 1961 року). Місцевий бізнес, а також іноземні інвестори стануть ключовим локомотивом для стимулювання економіки, поки гроші донорів все ще є.
Однак існують вузькі місця для залучення приватного сектору. Перший, поки не закінчиться війна, це страхування військових та політичних ризиків. Донори разом з Україною та міжнародною страховою індустрією мають запропонувати недорогі страхові рішення, щоб найсміливіші могли першими інвестувати. Страхові рішення, запропоновані MIGA та експортно-імпортними агентствами союзників обговорюються як єдино доступні поки що, але не вважаються такими, що суттєво змінюють правила гри. Якщо так, то багато стратегічних інвесторів сидітимуть і чекатимуть, поки активна війна закінчиться.
З іншого боку, наразі вже помітні «національні чемпіони» з інвестицій. Інфраструктура та енергетичний сектори з фокусом на відновлювані джерела енергії та екологічну реконструкцію виходять на перше місце. Далі йдуть традиційно сильні сектори, такі як IT, агро та переробна промисловість. Не залишаться осторонь і нові лідери, такі як логістика, оборонна галузь, охорона здоров’я та освіта. Наприклад, розмінування, сектори оборонних технологій та медицину в частині протезування вже називають новими єдинорогами, за якими варто спостерігати та інвестувати. Для деяких із них обговорюється спеціальний режим оподаткування, що звісно сприятиме стрімкому зростанню нових галузевих екосистем.
Крім того, триває дискусія про запровадженням нових інструментів для сприяння інвестиціям. Перший — це інвестиційний фонд, який допоможе залучити міжнародні приватні гроші в Україну, за підтримки держави та з використанням певних квазі-державних гарантій. Про це нещодавно було оголошено: Україна співпрацюватиме з BlackRock і J.P. Morgan, щоб створити структуру для залучення інвестицій, яка стане пілотним інвестиційним драйвером для перших проектів і допоможе відкрити Україну для світового бізнесу. Друге — це державний фонд національного добробуту України, який управлятиме обраними державними активами за світовими стандартами.
Отже, що може мотивувати іноземний капітал масово йти в Україну? Реформи з лібералізації/дерегуляції та верховенство права є ключовими стовпами для цього. У першій трійці пріоритетів названо податкову та правоохоронну реформи, а також продовження судової реформи. Антикорупційна реформа продовжує залишатися найпріоритетнішою, оскільки вона була вкрай потрібна ще до війни.
Якщо ж Україна нарешті запровадить всі очікувані зміни та реформи — вона може стати найпривабливішою країною в Європі для імпакт-інвесторів (impact investors). Що означає імпакт-інвестування? Це інвестиції, які фокусуються на об'єктах, що створюють вимірювані позитивні зміни в галузі на додаток до чистого фінансового прибутку. Імпакт-інвесторів також часто називають ESG інвесторами, оскільки вони враховують екологічні, соціальні та корпоративні стандарти управління та подальший вплив на екологію та громади. Такі інвестори конче потрібні в Україні зі зрозумілих причин — Україна не повинна відбудовувати минуле, а зробити стрибок в майбутнє задля сталої, інноваційної та інклюзивної відбудови країни. Отже, стати магнітом для інвесторів, які сприяють зростанню цілих нових галузей, може стати національною стратегією України на десятиліття.